Інтерв’ю з Ґеральдом Прашлем

Ви – журналіст. Коли у Вас прокинувся інтерес до цієї сфери?

не міг собі уявити нічого іншого, крім як стати журналістом, з ранку до вечора дізнаватися, що відбувається; подобається розповідати людям історії.

Ви є членом головної редакції журналу SUPERillu (розділ політики), одного з важливих ​​для Східної Німеччини журналів. Щодня з’являються сотні новин, тому потрібно вирішувати, які саме висвітлювати в ЗМІ. Чи можете ви пояснити, як функціонує відбір тем. Наприклад, у жовтні 1990 р. в Німеччині повідомлялося майже виключно про возз’єднання, а про українську Революцію на граніті зовсім не згадувалося.

«Журналісти – це теж люди», трапляються і помилки; найгірший журналіст пише газету для себе, проблема журналів для молоді – дорослі роблять їх для іншого покоління; треба повідомляти лише те, що іншим справді необхідно знати. Люди дуже зосереджені на власних проблемах й всьому, що знаходиться поряд з ними; після 1990 року Східна Європа значною мірою зникла зі сприйняття людей в Німеччині, за винятком контексту проблем; докладає зусиль зі свого боку, щоб запобігти цьому.

Ваша професійна діяльність тісно пов’язана з політичними питаннями. Ви коли-небудь думали піти в політику?

не хотів би, через роботу журналістом також піддається виборам. Кожного тижня він висовує свою кандидатуру в газетному кіоску: журналу  треба тисяча або дві читачів-покупців, так би мовити, виборців; загалом система є терпимою, той, хто присвячує своє життя політиці, у певний момент фінансово не може обійтися без мандату й залежить від виборців.

Що ви могли б розповісти нам про Штазі з власного досвіду? Що пережили люди з вашого оточення?

не тільки спецслужба, також таємна поліція, “гігантський апарат”, не просто державний орган, а ядро апарату влади, методи Штазі протягом багатьох років сильно змінювалися, непомітний руйнівний вплив на політичних інакодумців, психологічне знищення людей і доведення до божевілля (руйнація сім’ї, шлюбу й дружби), поширення чуток про членство інакодумців у Штазі. Про все це дізналися лише в 1990 році, коли були оприлюднені акти Держбезпеки; два апарати, КДБ та Штазі тісно співпрацювали, в актах були знайдені договори про співпрацю.

Ви пам’ятаєте день падіння Берлінської стіни? Що ви робили?

був в дорозі, їхав автомобілем з Берліна до Баварії (якраз в Лейпцігу в НДР), коли він перетинав кордон, проходили також перші східні німці, в Західному Берліні жив майже біля стіни. Пан Прашль пригадує, що всі неймовірно цікавились один одним (атмосфера, як на сімейному святі).

У Вас були побоювання, що демонстрації (ще до падіння Берлінської стіни) могли набути насильницького характеру?

лише набагато пізніше було помічено, наскільки сміливими були люди, ніхто не міг передбачити кінця; на той час пан Прашль був поза цим, так як був з Заходу; були певні моменти, як в Білорусії сьогодні, все змінюється з години на годину; було кілька переломних моментів, з яких стало ясно, що успішна і мирна революція є можливою. Є мовчазні герої, люди з апарату влади, які в певний момент здалися (наприклад, керівник Штазі не втручався, але міг це зробити, так як у вечір падіння Берлінської стіни в листопаді 1989 року сидів у своєму кабінеті й ще був при владі).

На вашу думку, що могло піти краще при возз’єднанні?

до цього не було жодного возз’єднання, ніхто не знав точно, як треба діяти (шаблону не було). Напр., поводження з приватною власністю – були допущені деякі помилки, східні німці не були забезпечені в часи капіталізму необхідним капіталом. Колишні держави Радянського Союзу надавали всім жителям житло. До сьогодні існує велика прірва між доходами східних та західних німців. Східні німці відчувають себе біднішою частиною Німеччини. Багато фірм не вистояли (можна було б виставити їх на продаж керівникам підприємств); людей не можна було утримати вдома, в період між падінням Берлінської стіни й Возз’єднанням більше мільйона молодих людей зі Східної Німеччини втекли на захід; приватизація й модернізація, підприємства були залишені напризволяще. Німеччина несе відповідальність за дві катастрофи XX століття: комунізм і націонал-соціалізм (з обома під час возз’єднання добре впоралися), ситуація в інших країнах Центральної та Східної Європи є більш складною.

Що ви можете сказати про те, що у грудні 1989 року, згідно з опитуванням Spiegel / ZDF, лише 27 відсотків виступали за об’єднання?

у 80-х з людей, які говорили про возз’єднання, насміхалися або прирівнювали до нациста; він сам не дуже переймався розділеною Німеччиною (виріс разом із нею); у тривалій дискусії турецький заробітчанин вказав йому на те, що люди в обох німецьких державах – це один народ, поділена Німеччина повинна бути однією країною. Більшість західних німців критикували возз’єднання, для людей без родичів  НДР була чужою країною, якою не цікавились.

Існує думка, що східні німці відчувають нерозуміння з боку західних. Яка ваша думка з цього приводу?

в інших країнах Східної Європи росіян занадто сильно звинувачують в катастрофі комунізму, східні німці навпаки закохані в колишніх радянських окупантів («східнонімецький Стокгольмський синдром»); для деяких східних німців все, що відбулося з Возз’єднанням, було ніби ворожим захопленням Західною Німеччиною; Возз’єднання безумовно мало елементи ворожого захоплення, хоча це було доброзичливе, братнє й сестринське прийняття, поріднення один з одним. Як і в родинах, є «великий багатий брат і маленький бідний брат»; досі в опитуваннях Східна Німеччина є більш проросійською і швидше виступає проти НАТО.

Як ви оцінюєте актуальну ситуацію в Білорусі озираючись на Ваш досвід в минулому?

велика радість, надія, що все буде мирно; білоруський народ здивував; пан Прашль не подумав би, що є стільки сміливих людей; він позитивно вражений тим, що робітники з державних підприємств підтримують загальний страйк проти уряду, хоча їм є що втрачати; сподівається, що росіяни все ж не втрутяться.