Український драматург, авторка численних п’єс, вчена Неда Неждана в інтерв’ю з учасниками проєкту «30 років німецького Воз’єднання і української «Революції на граніті» поділилася спогадами про події Революції на граніті. Пані Неждана була учасницею протесту. На той час вона була студенткою факультету французької філології Київського державного педагогічного інституту іноземних мов (сьогодні: Київський державний лінгвістичний університет).
- Я тоді була студенткою французької філології, зараз це лінгвістичний університет, тоді інститут. Тоді я тільки починала писати, починала я з віршів. Власне, саме письменницький напрям привернув мене до демократичного руху, до національної свідомості. В спілці письменників проходили різні цікаві зустрічі, літературні вечори. Я тоді почала ходити в Літературну студію. Українське товариство значною мірою було більш свідомим. Тоді я почала читати багато творів, тоді почали відкриватися історичні джерела, особливо про події революцій, про УНР. Я читала Винниченка, читала про репресії, про Розстріляне Відродження. Я стала відкривати для себе українську літературу, не ту, яка була в хрестоматіях, а саме модерну українську літературу. І от завдяки цьому я була, напевно, вже навернута на цей рух, на незалежність в Україні, на демократичний рух.
Драматург поділилася почуттями та емоціями, подіями, які трапилися в її житті напередодні Революції на граніті та відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості. Зокрема, ще до початку Революції на граніті письменниця долучалася до деяких інших мітингів, які вже тоді відрізнялися від радянських демонстрацій:
- Тоді ще це було для мене дуже вражаюче…Тут я відчула вперше рух людей, які зібралися вільно. Вперше я почула пісню «Червону калину», гімн України (сьогодні гімн, а тоді скоріше бойова пісня). І вперше мені тоді дали такий маленький значок, хтось просто з натовпу дав маленький синьо-жовтий значок. Це зараз так легко сказати, а тоді 1989 рік, Радянський Союз. Я його взяла і мала такі відчуття, як от у Чехова: «Вчитися видавлювати з себе раба по краплі». Я одягнула той значок, пішла в інститут. Мені було дико страшно. Страх через такий маленький, маленький шматочок. Я була з російськомовної родини, батьки з Донбасу, і прізвище мого батька – російське. Ще для повноти картини, наприклад, на першому курсі я єдина на весь потік, тобто на шість груп склала російську на відмінно, на відміну від інших. І тут раптом я стаю «націоналісткою». Зрозуміло, що це не націоналізм, я просто почала відкривати для себе українське. В якийсь момент, я прийняла рішення, я почала розуміти, читаючи історію, літературу, що дуже багато було зроблено для того, щоб я сьогодні не говорила українською. І якщо я сьогодні говорю російською, тоді всі ті люди загинули даремне, тобто їх перемогли, вони програли. В якийсь момент я перейшла на українську, носила в дамській сумочці маленький орфографічний словничок і просто десь в метро гортала його, читала. Особливим відкриттям був для мене словник Грінченка.
Письменниця була досить авантюрною й любила брати участь в різних заходах та акціях. Наприклад, поїздка на Хортицю до дня святкування 500-річчя Запорізької Січі, молодіжне зібрання з наметами, козацькою ходою. За словами пані Неждани, вже тоді мітинги могли закінчуватися побиттям, арештом. Одного разу драматурга також арештували:
- Це власне мала бути зустріч в Полтаві. Зранку потяг, який їхав з Києва оточила міліція, напевно з усієї області. І просто всіх людей, які були у ваганах київського потяга посадили в автозаки, повезли в міліцію, там допитували, обшукували сумки. Нас там тримали майже добу, і потім просто вивезли кудись в поле, і висадили, і добирайтесь як хочете куди хочете. Для мене це був шок. Я нічого тоді не робила, навіть на мітингу не була, я просто вийшла з поїзда. Так що тоді були такі настрої і ми розуміли, що є певна небезпека.
Письменниця долучилася до акції протесту не відразу, приєдналася до голодування з другого тижня, покинувши звичний ритм життя:
- Коли все це почалося я не була ні в організаторах, ні в перших рядах так би мовити, Але там були мої знайомі по інших акціях Крім того це був рух, який був мені близьким. Я ходила, просто проходила, спілкувалася, потім в якийсь момент я для себе поставила питання: Чи мої цінності для мене чогось варті, тобто чи я можу піти на цей крок? Це був такий певний виклик, як було з значком. Я зібрала наплічник, залишила мамі записку, вона звичайно була шокована, вона на мене образилася. А я пішла власне жити на Майдан, тоді площа Жовтневої Революції. І я сміялась, ми, по суті, провели свою Жовтневу Революцію і площа перестала скоро після цього так називатися, а стала Майданом Незалежності.
Драматург розповіла, яке значення мало саме голодування як форма протесту.
- Коли люди приходили туди, теж вирішували голодувати, якась була така аура цього голодування, якогось такого сакрального дійства, що якось було не зручно, там бути і не бути причетним до цього. Потім пізніше я стала думати, що можливо у цьому була така важлива місія. Чому? Тому що ми знаємо всі про голодомор і про цей страх. Є дослідження психологів, що в українців є чимало комплексів пов’язаних саме з голодомором, з цим страхом. Зокрема, чому в українських домівках, коли хтось приходить, намагаються будь-яких гостей нагодувати, на зиму роблять якісь запаси… Цей страх голоду він існує. Мені здається, це була така акція контр цього комплексу, контр цього страху. Тобто не тільки запасання, а навпаки ти робиш крок контр цього страху голоду… А ще теж важливий момент, що власне можна робити з людьми, яким нічого не треба. Я якось відчула, що ти живеш як вільна пташка і краще ніж вільна пташка, тобі нічого не треба, ти просто вільний, ти відчуваєш оцей холод на думці і тобі ні про що не потрібно думати, навіть про їжу. Це такий певний акт свободи, можливо. Це таке певне подолання страху, тому що насправді ми ж розуміли , що нас можуть розігнати, нас можуть побити, можуть арештувати, це було реально, ми це усвідомлювали. От власне, що можна робити з людьми яким нічого не треба , яким навіть їсти не треба. Ти не маєш важелів, щоб з ними щось зробити.
Неда Неждана ділиться, що вона була не єдиною у своїй сімї, хто долучився до акції протесту. Також її брат був в лідерах загону одного з університетів. Драматург зазначила, що її брат став національно свідомим в Росії, коли він потрапив в армію, де служили юнаки з різних Республік, і траплялися випадки, коли просто за те, що ти – українець, на тебе могли напасти.
- Мама моя була дуже ображена, вона до мене не приходила, але приходив брат провідувати. Брат у мене теж був свідомим. Брат у мене тоді вчився в художній академії і він якраз був лідером демократичного утворення. Спочатку на Майдані була може сотня людей, може менше, потім їх ставало більше, з’їжджалися з різних куточків України. І потім взагалі почалося повстання взагалі всіх ВНЗ, крім консерваторії. У всіх були ніби бойові загони, і от власне мій брат зокрема, утворював групу. Почали формуватися ці загони, повставали й інші, й це була не тільки молодь, це були й дорослі люди (не лише студенти, а й випускники), були деякі депутати. Але все-таки це був молодіжний рух найперше.
Драматург розповіла про вимоги, які були висунуті протестуючими:
- В нас були різні вимоги, але перш за все там була «Геть Масола й Кравчука». Це дуже важливо усвідомлювати, що нашу вимогу виконали (Масола тоді зняли). Були різні важливі вимоги як не підписання союзного договору, про те, що українські солдати мають залишатися в Україні, а не служити деінде, а це було в ситуації Афганської війни. Це був тоді Дамоклів меч для молоді, коли привозили людей-інвалідів, багато хто стикався з цим. Тобто це теж була важлива вимога. І от коли після всього через рік Кравчук переметнувся і став опозиціонером. більшість людей, які робили цю революцію сприйняли цю новину… Ну уявіть, що зараз майдан очолив Янукович, як би Ви до цього ставилися. Приблизно такі емоції були, просто жахливі…..
Письменниця пригадала, як студенти прямували до Верховної Ради, щоб оголосити свої вимоги, розказала про дії та реакцію влади.
- Тоді в Революцію на граніті (вже власне опісля її так назвали, також Студентська революція називали), тоді, коли повстали всі виші, ми йшли колоною. Так вийшло що ми голодуючі йшли попереду, а за нами уже колона інших. Ми дійшли до Верховної Ради, назустріч власне депутатам, поговорити з ними, щоб висловити свої вимоги. Нас оточили тодішнім Беркутом (вже не пам’ятаю як він називався) і ми виявилися відрізаними, ми виявилися під Верховною Радою. Ситуація, коли ми лежимо на траві і дивимося на вікна, на депутатів, вони дивляться на нас і бояться вийти, бояться цих беззбройних голодних дітей… Я тоді лише тиждень голодувала, а інші вже по два, деякі втрачали свідомість. Страшно, швидкі не могли доїхати, їх просто не пропускали. І тут ти розумієш, що людина може померти, а вони бояться нас. З тих пір в мене народилася якась навіть не лють, а презирство до цих людей влади, які не гідні бути при владі зі своїм страхом. Коли ти опиняєшся серед людей, які долають цей страх і тут ти бачиш цих боягузів, з’являється відраза.
Неда Неждана оцінила успіх політичної акції Революція на граніті.
- З одного боку, в мене було розчарування в той момент, але з іншого, коли ми вже перемогли, не всі, але все-таки більшість вимог була виконана ми відчули таку ейфорію, кайф того, що ми можемо, що ми можемо це долати , що ми можемо об’єднуватися, можемо змінювати цю реальність, що від сотні народжуються тисячі людей , які це підтримують. І я от абсолютно переконана, що якщо не було б тоді нашої революції, не відомо що було б потім в 91-му, тому що до того теж був референдум і всі проголосували за союзний договір, ну власне не всі , більшість. Пройшов рік, більшість проголосувала за незалежність. Фактор зміни цієї свідомості мені здається дуже суттєвий. І власне, мені здається, що тоді відновився цей український автентичний механізм. Скажімо, козацька республіка, вона побудована на демократичних принципах, і в нас ця демократія була задовго до того як це почало поширюватися в інших країнах . І ми винайшли цей майдан як механізм змін і місце сили. І тому, мені здається, по суті три уже майдани (і наш перший студентський, і Помаранчевий, і Революція Гідності ) це все етапи однієї революції, національно свідомої і демократичної.
У розмові згадали про комуністичних діячів, як Леонід Кравчук, що залишилися надалі, після Студентської революції на граніті, при владі в Україні.
- Головною ідеєю революції не були персоналії, а цінності – свобода. Все ж таки більша частина цінностей було виконано та дотримано владою. Кравчук перейняв ці цінності Революції. І йшов за течією вимушено, бо розумів, якщо він не прийме ці цінності за основу, то опиниться на смітникові історії. Тобто народ виграв. Було вже три майдани і після кожного Україна просунулася вперед. На жаль, після кожного майдану приходять “реваншистські” сили, що намагаються тягнути українців назад. Як приклад, то зараз після останнього майдану відбувається реванш і постать Кравчука знову виринає на політичному горизонті. Якщо взяти правління Кравчука, то він мав політичних опонентів, котрі брали участь у демократичному та національному русі. Більшість людей, що голосувала була інертною масою та голосувала за вже відомі обличчя. Якби вибори відбулися інакше, то зараз це би була зовсім інша країна. За Кравчука відбулося падіння економіки, інфляція, крадіжка державних підприємств – дерибан країни. Однією з помилок було те, що не було введено жодних правил отримання українського громадянства, люди просто поміняли паспорти. Практика іспитів на громадянство практикувалася у інших країнах пострадянського простору і це забезпечило їм майбутнє. Були жахливі умови для молоді. Кіно було фактично розвалено. Роззброєння України (хоча існують різні думки), російський флот залишився у Криму (що зіграло вирішальну роль у окупації Криму), тобто були закладені міни у незалежність України. Тому кожен Майдан відвойовував нам крок уперед потім знову назад-реванш. Врешті ми відвойовували знову крок уперед і трохи далі у наше майбутнє. Чи могло би бути інакше? Це вже інше питання, бо, наприклад, терор в Україні був одним з найбільших. Була тотальна зачистка діячів культури, письменників, що залишило відбиток на елітах.
Неда Неждана поділилася думками, як можна досягти громадянського суспільства в Україні у контексті трьох революцій протягом 30-ти років.
- Україна була під окупацією майже триста років, під тоталітарними режимами. Ми повинні свідомо розуміти, що українські революції є непорівняними до інших революцій, що відбулися в інших європейських країнах. Самоорганізація була головною ознакою українських революцій, бо не було головного лідера. Люди дуже добре знали, що робити та за що боротися. Громадянське суспільство – це постійна боротьба, а не відокремлені події. Народ повинен весь час тримати владу у тонусі. іншою вагомою причиною на гальмування розвитку України є її “східний злий сусід”. Україна дуже багато втратила через багаторічну залежність від Росії. Все ж мова є дуже важливим складником творення громадянського суспільства, ідентичності та самовпевненості. Тому ми маємо перекладати українською, українські твори перекладати іноземними, аби здобути більшу незалежність у інформаційному просторі. Скоріше за все ми маємо пройти крізь вогонь, воду та мідні труби… Ми вже пройшли перші два етапи. Тепер залишаються мідні труби. Я впевнена, що і це ми подолаємо.
Основні цінності Студентської революції та революції Гідності на граніті та поради Європі зважаючи на український досвід.
- Я думаю, що свобода та повага до іншого… Повага і свобода були основними цінностями революції на граніті. Також розуміння того, що я можу дати іншим. Чим я є добрий для суспільства. … Гідність стала цінністю останнього майдану. Розуміння того, де є “червоні лінії”. Що ти не можеш обкрадати свою державу, що не можеш вести бізнес з ворогом, що це шкодить цій гідності. Авжеж це людська свобода – її цінність. Кожна революція – це певен початок нового суспільства, нової генерації. Вона є наріжним каменем еволюції кожного суспільства, незважаючи на кризи, крах та проблеми, змінює цю реальність, є кроком в майбутнє. Закон драматургії є законом революції: головний герой робить вчинок проти системи та потім вже немає вороття до первинного стану. Прикладом може бути французька революція, бо вона була кривавою та жахливою у деяких моментах, принесла певні зміни у суспільстві, котрі стали невідворотніми.