Інтерв’ю з Володимиром Даниленком

Під час інтерв’ю з письменником Володимиром Даниленком ми дізналися, як події в Києві вплинули на громадянську активність в інших містах України (зокрема, в Житомирі), а також про зв’язок мистецтва та революції та важливість незалежної преси.

Чи були масштабні/локальні акції перед студентським голодуванням?

Питанням, що прозвучало на початку, було питання про акції, що передували студентському протесту: чи були такі акції взагалі, наскільки масовими вони були та в яких містах України проходили. Володимир згадав фестиваль “Червона Рута”, що відбувся в Чернівцях у 1989 році. Також він зауважив, що на той момент подібні заходи вже були політизованими та несли в собі дух змін, який поступово охоплював всю країну. Вихід із СРСР був уже фактично неминучим, суспільство було готовим, а та його частина, що стала амбасадорами змін — студенти, творча інтелігенція — збільшували активність. Це ж стосувалось і політичного кола: посилювались відцентрові рухи. При цьому, тогочасна влада відіграла важливу роль, фактично зробивши можливим мирний розпад Радянського союзу.

Чи ЗМІ у 1989-90 рр. транслювали ідеї створення незалежних держав або автономій у складі СРСР?

Звичайно, радянські ЗМІ були контрольованими та часто зазнавали жорсткої цензури з боку влади, а проте, саме відсутність авторитарного керівника в СРСР наприкінці 80-х років дозволила розвинутись протестним відцентровим рухам, які згодом набрали силу та здійснили масштабні зміни, що до того здавалися неможливими: розпад держави, що проіснувала більш ніж півстоліття. Таким чином, за словами Даниленка, значну роль у ненасильницькому демонтажі СРСР відіграв Михайло Горбачов.

Чи була акція голодування несподіваною або спонтанною? Чи долучалися ви до неї?

У 1989 році Володимир Даниленко працював у газеті. Разом з однодумцями він створив у Житомирі організацію “Народний рух”, що, за словами письменника, мала на меті повалення ідеології радянської системи та просування ідей українською самостійності. Брали участь в живому ланцюзі.

Окрім громадянського активізму в рідному місті, Даниленко побував у Києві, де бачив протести на власні очі та зробив репортаж про події на Майдані. Загалом, у той час частина журналістів уже намагались писати про недоліки в СРСР. У репортажі самого Даниленка ключовою стала увага до деталей — які гасла були, які люди були, як допомагали протестувальникам. З погляду людини, що працює зі словом, ці історичні події можна (і варто!) було описувати іншою мовою, ніж та, яка використовувалась зазвичай — адже існував специфічний пласт у мові преси для зображення протестів, проте вдаватися до радянської пропаганди здавалося вже неможливим. Потрібно було шукати й використовувати інші слова, що сприймалися б в іншому суспільстві — або, принаймні, в суспільстві, що починало ставати іншим.          Тоді ж, наприкінці 80-х, почав виходити неформальний журнал “Житній ринок”. Свобода, що захопила суспільство, була достатньо п’янкою, щоб пропав страх вільно висловлювати думки — тому нова преса показували настрої, які панували серед людей та дозволяла собі різку критику й сатиру. Це були паростки ліберальної преси, що могли проростати за відсутності в Україні журналістського терору.

Чи в Житомирі відчувались події на Майдані?

Житомир, звичайно, відчував відлуння київських подій. Зокрема, освітлення подій здійснювало незалежне видання Яківа Зайко “Голос громадянина”. Крім “погляду збоку” на події в Києві окремих ЗМІ, люди з Житомира також приходили на місцеві мітинги, долучались до акцій, і, звичайно, багато писали про події, настрої та суспільні порухи в газетах.

Були мистецькі заходи, так чи інакше пов’язані з революцією на граніті? Якими були стосунки мистецтва і політики наприкінці 80-х рр.?

Говорячи про мистецьку точку зору на революційні події, Володимир Даниленко зазначив, що найбільшим та найвизначнішим мистецьким проєктом, пов’язаним із протестним рухом, був фестиваль Червона Рута. Рок-музика це музика протесту і водночас музика, спрямована проти насильства — фестиваль показав цю ідею.

Пізніше, Житомирською обласною організацією Спілки журналістів України, серед яких був і Володимир Даниленко, був створений журнал “Авжеж”. У ньому друкувалися забуті й заборонені твори, зокрема твори “розстріляного відродження”, література діаспори та представники мистецького авангарду. Роль “повернення забутих/заборонених голосів” відіграла особливо важливу роль під час революційних подій, адже в минулому можна відшукати слова, що спрямують сучасне і пережитий та згаданий досвід виявиться рушійним. Крім цього, пропаганда іншої літератури, журналістики, критики, показувала публіці вільне від соцреалізму мистецтво. Взагалі, інформація передавалась усно або в паперовому вигляді. Самвидави, що спочатку створювались всупереч заангажованому контрольованому телебаченню, складали йому гідну конкуренцію. Інтерес до нового мистецтва, що було рупором нових ідей, підсилювався, особливо серед молоді, яка, за словами Даниленка, завдяки своїй активності часто опиняється в авангарді суспільства.

Чи поділяєте Ви думку, що мистецтво стало менш значущим для політичного та суспільного життя країни, ніж це було тридцять років тому?

Прозвучала думка, що раніше мистецтво сприймалось як нова істина, особливо в “бентежні часи”, тоді як зараз роль мистецтва у відображенні суспільно-політичного життя країни не така однозначна, адже стає все більше беззмістовного мистецтва заради мистецтва. На думку Володимира Даниленка, в будь-який час є протестні види мистецтва так само як і просто мистецтво заради мистецтва, без ідеологічного навантаження. У Радянському союзі вже наприкінці його існування діяв принцип “свобода слова замість свободи економічної”, але саме ця свобода слова виявилась ключовою для революції та подальшого розпаду СРСР.

Останні питання, що прозвучали під час інтерв’ю, вже традиційно стосувались емоцій та вражень від подій.

Відповідь на це питання була лаконічною та водночас вичерпною: ейфорія, відчуття абсолютної свободи. За словами Даниленка, “розвалювалися мури тюрми” — ця фраза передає настрій, що панував восени 1989 року.