Каміння, що лежало на узбережжі, боролося з хвилями. Будучи захисною стіною між водою та берегом, воно оберігало людей від руйнівної сили моря. Воно безмовно витримувало атаки шторму та підточування краплями.
Камінь – це не просто гірська порода. Дивлячись на його відчайдушне протистояння, уявляєш ту міць, що витримувала хвилі людського супротиву.
Камінь усе пам’ятає: не менш, як кораблетрощі та безжальний дев’ятий вал, його вражають мітинги і революції, що змінюють перебіг історії країн.
Камінь усе чує: на противагу безшумному штилю його пробуджують гасла та демократичні вимоги, здатні прорвати пута зашкарублої системи.
Камінь усе відчуває: сльози розлучених людей і пролита у боротьбі кров, здається, спадали на нього так само часто, як і бризки солоної морської води.
Камінь розділяє: по обидва боки лишаються долі, які довгі роки не можуть пробити глуху стіну нерозуміння. Цей бар’єр не дає перетнути межу, зробити вирішальний крок уперед, мов морській хвилі у напрямку міста.
Камінь об’єднує: на ньому збираються однодумці та побратими, відчуваючи під ногами міць і маючи принципові, рішучі та цілеспрямовані серця.
Камінь, який зруйновано, завжди буде символом возз’єднання німців, а той, яким крокувало студентство, ще не раз стогнатиме, коли борці-українці виходитимуть на Майдан.
P.S. Каміння, що лежало на узбережжі, боролося з хвилями і дивилося на призахідне сонце, думаючи про такий далекий, але омріяний спокій…