Після призначення у 1985 році Михайла Горбачова Генеральним Секретарем Комуністичної Партіїї Радянського Союзу, політичні процеси в країнах соціалістичного блоку отримали новий подих. Політика «гласності» та «відкритості» стала початком занепаду репресивної політики Партії та надала миттєвого поштовху для пробудження громадянських процесів в країнах Східної Європи, в тому числі в Україні та Східній Німеччині.
Щороку Німеччина cвяткує возз’єднання своєї країни, яке відбулося 3 жовтня 1990 року і поклало початок 45-річному існуванню двох абсолютно різних в політичному плані частин Німеччини. Після перших багатопартійних виборів у березні 1990 року, на яких перемогла партія Гельмута Коля, Християнсько-демократичний союз (ХЗД), було закладено основу для подальшого об’єднання Німеччини. Передувало цій події падіння Берлінської стіни в листопаді 1989 року, яке хоч і було досить несподіваним, все ж логічним розвитком подій, повязаних із загальною кризою соціалітичного устро, яка існувала на той мо-мент. Обєднання НДР та ФРН стало одним із найваж-ливіших етапів розвитку сучасної Німеччини і цей процес, як зазначає сама Ангела Меркель, триває і по сьогодні.
Після перших багатопартійних виборів у березні 1990 року, на яких перемогла партія Гельмута Коля, Християнсько- Завершальним етапом цього процесу став Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини, підписаний 12 вересня 1990 року, тим самим передбачаючи возз’єднання Німеччини та надання їй повного сувернітету над власними внутрішніми та зовнішнми справами. 3 жовтня було проголошено днем святкування возз’єднання нових федеральних земель Східної Німеччини із Західною і близько 100.000 людей взяли участь у цьому святі в центрі Берліна перед Бранденбурзькими воротами.
Події 1989 та 1990 років в Німеччині були важливим кроком для подальшого розвитку німецької нації, і стали вони можливими завдяки мирним протестам небайдужих громадян. І хоч обєднання Німеччини здавалось неможливим сценарієєм для політичної еліти того часу, проте суспільство мало свої плани на ситуацію, саме тому возєдання Німеччини стало незворотнім процесом.
Такі відчайдушні журналісти, як Зіґберт Шефке та його колеги, ризикували своєю свободою та життям, таємно знімаючи відео акції протесту в Лейпцигу 9 жовтня 1989 року з даху Євангельської реформатської церкви. У результаті цього ще більше людей дізналися про протести, і дух солідарності охопив вулиці Східної Німеччини. Сам Зіґберт Шефке згадує про той час: “Я не хотів зашкодити керівництву НДР. Я хотів, щоб уряд пішов, зникла стіна і колючий дріт”, і йому вдалося зробити свій внесок у возз’єднання Німеччини.
“Революція на граніті”
Одночасно з процесами, які відбувалися в Німеччині, в інших частинах Європи, наприклад, на Жовтневій площі в Києві, тривали мирні протести молодих людей, що увійшли в історію як “Революція на граніті”. 2 жовтня 1990 року організатори акції висунули ряд політичних вимог, у тому числі про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, Парламенту України, призначення нових виборів на багатопартійній основі навесні 1991 року і недопущення підписання нового Союзного договору. Учасники акції намагалися оновити країну і ще до революції добровільно вели переговори з народом, щоб переконати його в необхідності боротьби за вільну Україну. Той факт, що демонстрантів не розігнали насильно, а дозволили провести мітинг, був скоріше винятком, який надихнув нове покоління українського суспільства продовжувати боротьбу за власну свободу. Це були, безсумнівно, сміливі активісти, які свідомо наважувалися на ризик, щоб зберегти цінності свободи і не допустити подальшого розвитку комуністичної тоталітарної машини. Попри те, що не всі вимоги учасників були виконані, “Революція на граніті” розпочала нову історію незалежної України. Для подальшого демократичного розвитку України був створений новий дискурс, який триває і донині.
Висновки
Минуло 30 років з з моменту об’єднання Німеччини та народження вільної України. Це події, які стали надзвичайно важливими для обох націй. Вони були частиною більшого протестного руху, що існував у той час і сприяв просуванню процесів демократичних змін, які каталізували подальший розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
В епоху існування популістич них рухів та альтернативних фактів, важливо пам’ятати про знакові події минулого, адже вони служать орієнтирами для нового покоління небайдужих громадян. Події 1990 року є прикладом успішної мобілізаціїї суспільства, вчать нас бути творцями власної історії, а не пасимними її спостерігачами.